Завдання з МСП

Виконані завдання надстилайте на електронну пошту juliaivanchenko18@gmail.com

18.03.2020  Група № 22
Інфекційні захворювання. Профілактика інфекційних захворювань.

Теоретичний матеріал

ХВОРОБА, ЗАХВОРЮВАННЯ (лат. morbus) - це порушення нормальної життєдіяльності організму, внаслідок чого знижуються його пристосувальні можливості.

Наука, що вивчає хвороби, називається нозологією.

Класифікація хвороб людини

1.     За причинами виникнення - спадкові (генні, хромосомні, хвороби зі спадковою схильністю), набуті (цукровий діабет, гастрит), інфекційні (вірусні, бактеріальні), паразитарні (дизентерія, малярія), неінфекційні (харчові отруєння, травми); 

2.     За анатомо-фізіологічними системами - хвороби органів травлення, дихання, кровообігу та ін.; 

3.     За ознаками статі та віку - жіночі, дитячі хвороби, хвороби старості та ін.; 

4.     За екологічним принципом - ендемічні, тропічні тощо.

(самостійна робота з матеріалом підручника)

Ознайомтеся із причинами захворювань людини і дайте відповідь на питання - Чому існує так багато різних захворювань і чому їх кількість збільшується?

Категорія	Приклади
Спосіб життя	Шкідливі звички. Неправильне харчування. Дистрес. Нестача сну. Шкідливі умови праці. Гіподинамія. Зловживання ліками. Низький рівень культури
Навколишнє середовище	Ксенобіотики. Кліматичні зміни. Шумові впливи. Сонячна активність. Шкідливий вплив випромінювання. Хвороботворні організми
Спадковість	Спадкові зміни. Спадкова схильність до певних захворювань
Охорона здоров'я	Неефективність профілактичних заходів. Низька якість медичних послуг

1.                Основна мета й види профілактики захворювань

-         Первинна профілактика - це сукупність заходів, що запобігають виникненню захворювання, усуваючи його причини. ( найбільш ефективний, включає такі заходи: вакцинація, раціональний режим праці й відпочинку, раціональне харчування, фізична активність, оздоровлення довкілля, використання рослин для зміцнення імунітету та ін);

-         Вторинна профілактика - це сукупність заходів, що уможливлюють виявлення захворювання на ранніх стадіях розвитку, коли воно перебігає без симптомів, і своєчасне лікування може його зупинити. (профілактичні огляди та диспансеризація);

-         Третинна профілактика - це сукупність заходів, що запобігають погіршенню або ускладненням захворювання після того, як його було виявлено.( реабілітація хворої людини, повернення її в сім'ю й до суспільно-корисної діяльності.) 

2.     Профілактика неінфекційних захворювань

Неінфекційні захворювання - це хворобливі стани, що не передаються від людини до людини, мають тривалий перебіг і повільно прогресуючий характер.

Типи неінфекційних захворювань - серцево-судинні (інфаркт, інсульт, вроджені вади серця, ендокардит), рак, хронічні респіраторні захворювання (хронічна обструктивна хвороба легень, астма) та діабет. Чинниками ризику для даної групи захворювань є метаболічні (підвищений артеріальний тиск, високий вміст глюкози, високий вміст ліпідів, надмірна маса тіла) й поведінкові (тютюнокуріння, гіподинамія, нераціональне харчування, надмірне вживання алкоголю).

До заходів індивідуальної загальної профілактики неінфекційних захворювань належать відмова від шкідливих звичок, раціональне харчування, активний спосіб життя, заняття фізкультурою й спортом.

3.     Профілактика інфекційних захворювань

Інфекційні захворювання (від лат. infectio - зараження) - це захворювання, що його спричиняє й підтримує наявний в організмі хвороботворний чужорідний збудник.

Наука, що вивчає джерела зараження, механізм і шляхи передачі інфекції, а також способи профілактики інфекційних захворювань, називається епідеміологією (від грец. епі - над, демос - народ, логос - вчення).

За природою збудників розрізняють: вірусні (кір, грип, СНІД, вірусні гепатити А, В, С, D, Е), пріонні (фатальне сімейне безсоння, губчаста енцефалопатія), бактеріальні (холера, чума, дизентерія, стафілококова і стрептококова інфекції, сальмонельоз), грибкові (епідермофітія, аспергільоз, кандидоз, мукоромікоз) захворювання.

Профілактика інфекційних захворювань - це сукупність заходів, спрямованих на ізоляцію хворих, розрив механізму передачі хвороби та формування несприйнятливості до збудників захворювання.

1  Д/з.  Заповнити таблицю "Особливо небезпечні інфекції"

Серед особливо небезпечних інфекцій, що можуть масово поширюватись у вигляді епідемій і пандемій і характеризуються високою летальністю, чума, холера, натуральна віспа, жовта лихоманка, СНІД, грип, сибірська виразка, туберкульоз, ящур. Виберіть із цього переліку три інфекційні захворювання, схарактеризуйте їх і заповніть таблицю.

Назва	Збудник	Механізм і шлях передачі	Заходи профілактики

Відеоматеріал: https://www.youtube.com/watch?v=E-mGKX3UcFI
 https://www.youtube.com/watch?v=EmMD0qkUFPs
https://www.youtube.com/watch?v=F3tx7Tgxwuk

_________________________________________________________________________________
25.03.2020  Група № 22
Інфекційні захворювання дихальних шляхів.
Теоретичний матеріал 

Людину все її життя оточує велика кількість різних мікроорганізмів, таких як віруси, бактерії, одноклітинні, гриби тощо. Багато з них є патогенними, тобто здатними викликати певні захворювання. Наприклад, віруси викликають більше 200 інфекційних хвороб у людини (віспу, поліомієліт; енцефаліт, кір, СНІД, злоякісні новоутворення, гепатит, тропічні лихоманки тощо), що супроводжуються високою летальністю.

До інфекції дихальних шляхів відносять велику групу захворювань, які мають високу здатність до зараження і здебільшого є вірусними або бактеріальними. Вони викликають запалення в дихальній системі і тяжку інтоксикацію (отруєння токсинами). Завдяки повітряно-краплинному шляху розповсюдження цих інфекцій вони спричиняють епідемічні спалахи, що інколи охоплюють більшість країн світу. Королем епідемії є грип. Враховуючи велику небезпеку для життя та здоров’я інфекцій дихальної системи, населення повинно мати достатню інформацію про ці хвороби, що може значно обмежити їхнє розповсюдження і зменшити негативні наслідки.

Більшість ставиться до небезпеки інфекційних хвороб байдуже, кожен сподівається, що його хвороба не вразить і починає діяти тільки тоді, коли тяжко захворів. Якби кожна людина належним чином піклувалась про своє здоров’я і здоров'я оточуючих, швидке розповсюдження інфекційних хвороб можна було б зупинити.

Дифтерія – гостре інфекційне захворювання, яке викликається дифтерійною паличкою, що утворює сильний екзотоксин. Захворювання супроводиться важкою інтоксикацією, утворенням фібринозних плівок в ділянці вхідних воріт інфекції (зів, гортань, трахея, очі). Джерело інфекції – хворі дифтерією (бактеріоносії). Зараження відбувається повітряно-краплинним шляхом, а також через іграшки, предмети догляду. Захворювання має сезонний характер – пізня осінь, початок зими. Перенесене захворювання залишає слабкий імунітет, в результаті чого можливі повторні захворювання. В ряді випадків після перенесеного захворювання залишається бактеріоносійство.

Інкубаційний період триває 2-10 днів. Найчастіше буває дифтерія зіву. Захворювання розпочинається з підвищення температури, ознобу, болю при ковтанні, головного болю. Слизова зіву гіперемійована, вкрита сіруватими плівками, які важко відділяються від прилеглих тканин. Підщелепні та шийні лімфовузли збільшуються, іноді виникає набряк тканин шиї.

Ускладнення: 3 10-12 дня, а іноді швидше, розвивається парез м'якого піднебіння, через 2 тижні – гострий міокардит, ураження печінки і нирок, в кінці третього тижня – поліневрит з порушенням ковтання.

Профілактика: своєчасна вакцинація і ревакцинація дифтерійним анатоксином.

Грип (grippe, influenza) – гостра вірусна хвороба людини з крапельним механізмом передачі збудника, епідемічним і пандемічним розповсюдженням. Характеризується ураженням дихальних шляхів, вираженою інтоксикацією, гарячкою і помірними катаральними явищами.

Грип та інші гострі респіраторні хвороби (ГРХ) є найпоширенішими хворобами людини. За даними ВООЗ, на них щороку хворіє кожний третій житель планети, на їх долю припадає 75% усіх інфекційних захворювань, а в роки епідемії – до 90%. Грип та інші ГРХ посідають перше місце серед причин тимчасової непрацездатності. Етіологічним чинником ГРХ можуть бути понад 200 різних РНК- і ДНК-вірусів, а також інші мікроорганізми. За етіологією можна виділити 5 основних нозологічних форм: грип, парагрип, респіраторно- синтидіальна, риновірусна, аденовірусна хвороби.

Admixer

Етіологія. Збудник грипу – пнемотропний вірус, що містить РНК. Залежно від антигенної будови, розрізняють три типи вірусу: А, В і С. Перехресний імунітет вони не спричинюють.

Віруси грипу мало стійкі в довкіллі, швидко гинуть при нагріванні, під впливом сонячного проміння, дезінфекційних розчинів, довше зберігають життєздатність при низьких температурах.

Епідеміологія. Джерелом збудника є людина: здорова особа, наприкінці інкубаційного періоду, хворий протягом усього періоду захворювання (у середньому 5-7 діб) і реконвалесцент (в окремих осіб вірус може зберігатись до 14-15 діб).

Передача збудника здійснюється через повітря що дає змогу вірусу грипу швидко розповсюдитись у континентальному і навіть глобальному масштабі, якщо немає колективного імунітету.

Грип уражає всі вікові групи людей і має сезонність. Максимальна захворюваність припадає на зимову пору. Щорічно хворіє від 10 до 25% населення, а під час великих спалахів – 50% і більше.

Патогенез. Вірус грипу з вдихуваним повітря потрапляє на слизову оболонку верхніх дихальних шляхів і проникає в циліндричний епітелій, де інтенсивно розмножується. Це зумовлює руйнування і злущення епітелію. Віруси проникають у лімфатичні капіляри і далі в кровоносне русло.

Грип “відкриває двері” вторинній мікрофлорі, що часто призводить до запалення легень, додаткових порожнин носа, середнього вуха, ниркових мисок тощо. Розвивається також імунодефіцитний стан організму, внаслідок чого активізуються супровідні хронічні захворювання -туберкульоз, ревматизм, нефрит.

Тривалість імунітету залежить від типу вірусу. Після грипу, спричиненого вірусом типу А, він зберігається не більше 2 років, типу В – до 3-4 років, а після типу С – протягом усього наступного життя.

Клінічні прояви. Інкубаційний період триває від декількох годин до двох діб. Клінічна симптоматика грипу, викликаного вірусами типів А і В, приблизно однакова. Вірус типу С зумовлює здебільшого легку форму хвороби. Тяжка форма виникає під час епідемій частіше, ніж у міжепідемічний період.

Розрізняють типовий (з наявністю токсикозу і катаральних явищ) та атиповий грип. Останній включає такі форми: блискавична, без температури, без катаральних явищ.

Типовий грип розпочинається раптово: хворого починає морозити, швидко наростає біль голови і підвищується температура тіла. Біль локалізується здебільшого в ділянці лоба, надбрівних дуг, рідше у скронях, з переходом на очні яблука. Незабаром приєднуються біль і ломота в м'язах, крупних суглобах і попереку, відчуття жару. Різко погіршується самопочуття, наростає слабість, драіує яскраве світло, шум. Хворий кволий, сонливий, іноді, навпаки, дещо збуджений і скаржиться на безсоння. При тяжкому перебігу грипу з'являються запаморочення, можливі порушення свідомості, марення і корчі. Усе це свідчить про розвиток сильного токсикозу. Температура тіла швидко досягає високих цифр (38,5-40°С), шкіра вкривається потом.

Хворі відзначають, що їм закладає ніс, дере в горлі, часто чхають. З'являється сухий кашель, який супроводжується дряпанням і болем за грудиною. Часто приєднується осиплість голосу. Трапляються носові кровотечі. У більшості хворих на 2-4-й день кашель стає вологим і турбує рідше. Хвороба перебігає з нежитем або без нього.

Привертають увагу гіперемія і одутливість лиця, блиск очей, помірний кон'юнктивіт, сльозотеча. На губах і ніздрях нерідко з'являються герпетичні висипання. Виділення з носа незначні, у випадку приєднання бактерійної флори стають слизово-гнійними.

Лікування та догляд хворих. Під час епідемії важливого значення набуває організація своєчасної лікувальної допомоги населенню. Виправдала себе практика медичного обслуговування хворих переважно вдома.

Хворий повинен лежати в окремій кімнаті , яка добре провітрюється 3-4 рази на день. Під час провітрювання, хворий повинен бути вкритий теплим одіялом. У гарячковий період і наступні 2 дні він повинен дотримуватись ліжкового режиму. Рекомендується молочно-рослинна вітамінізована дієта, вживання великої кількості теплої підкисленої рідини (чай з лимоном, фруктові соки). Широко використовують гарячі напої з ягід калини, малини, настій квітів липи, бузини, листя суниць, евкаліпта, хвощу польового, квіток ромашки, а також гаряче молоко з медом. Володіючи потогінним ефектом, ці засоби сприяють видаленню вірусів і токсинів, попереджують перегрівання організму. Після рясного потіння хворому необхідно замінити білизну.

Прогноз при неускладненому перебігу грипу переважно сприятливий. Серйозний прогноз – при ускладненні його пневмонією в дітей молодшого віку, літніх, дуже ослаблених людей, при тяжких супровідних захворюваннях (хронічна легенева недостатність, цукровий діабет, вади серця тощо).

Профілактичні заходи. Необхідна рання ізоляція хворого. У домашніх умовах краще виділити окрему кімнаїу, яку часто провітрюють (4-6 разів на день) і прибирають вологим способом із застосуванням дезінфекційних розчинів; рекомендується ультрафіолетове опромінення.

Особи, які спілкуються з хворим, повинні користуватись марлевою маскою.

Неспецифічні засоби профілактики грипу: це фізичне виховання, загартування, рефлексопрофілактика, самомасаж тощо.

Сезонні профілактичні заходи здійснюються в період підвищення захворюваності.

Серед населення проводять санітарно-освітню роботу, використовуючи всі види інформації – радіо, телебачення, листівки, лекції, бесіди.

Ангіна. Ангіною називають запалення зіву, тобто його дужок, мигдалин і глотки. Однак частіше за все під терміном "ангіна" розуміють запалення мигдалин – тонзиліт. Ангіна може бути самостійним захворюванням, яке викликається звичайно стрептококом (часто гемолітичним), що супроводжується лихоманкою і розповсюджується іноді епідемічно. В інших випадках ангіна – лише поодинокий прояв якоїсь інфекційної хвороби (скарлатина, кір, грип, дифтерія і ін..). Розрізняють декілька найпоширеніших форм ангіни.

Гостра катаральна ангіна виражається в почервонінні, набуханні слизових оболонок мигдаликів, дужок зіва і глотки. Іноді з'являється слизисто-гнійний наліт. Нерідко запальний процес зосереджується в криптах, лакунах мигдаликів, в яких при цьому накопичується ексудат з лейкоцитами і фібрином. При такій лакунарній ангіні мигдалики бувають збільшеними і набряклими внаслідок запального набряку.

Фібринозна ангіна характеризується утворенням на поверхні мигдалин сірого фібринозного нальоту. Найчастіше така ангіна буває при дифтерії. Флегмонозна ангіна характеризується дуже різким збільшенням мигдалин унаслідок флегмонозного запалення їх тканин. Іноді в запаленій мигдалині утворюється абсцес, який може прорватися в порожнину рота або заглоткову клітковину і викликати в ній флегмонозне запалення або розвиток заглоточного абсцесу. Заглотковий флегмон і заглотковий абсцес небезпечні для життя хворого, оскільки викликають важку інтоксикацію, заявления дихальних шляхів і задуху.

Хронічні ангіни (тонзиліти) зазвичай бувають наслідком часто повторюваних гострих ангін. Мигдалини при цьому збільшені , в них поєднуються гіперпластичні зміни лімфоїдної тканини і склероз. У змінених таким чином мигдалинах нерідко навіть під впливом незначних причин, наприклад при легкому охолодженні, відбувається загострення запального процесу. Ангіни, як гострі, так і хронічні, завжди супроводжуються загальною реакцією організму, що проявляється підвищенням температури, змінами картини крові. У патогенезі ангіни, що розвивається як самостійне захворювання, велике значення має реактивність організму. Численні дослідження показують, що в глибині лакун мигдаликів здорових людей постійно можна знайти найрізноманітнішу мікробну флору, яка відчутно допомагає впливати на організм. Однак ті самі мікроби при першому стані організму можуть не тільки стати причиною запалення мигдалин, а й викликати ураження низки органів. Ангіни і хронічні тонзиліти іноді бувають причиною сепсису. У результаті ангін можуть розвиватися ендокардит, плеврит, гострий нефрит, артрити. Вважається, що мигдалини є локалізацією первинного інфекту при ревматизмі й місцем, де розвиваються осередки, які спричиняють сенсибілізуючий та інфекційно-токсичний вплив на організм.

Туберкульоз. Сьогодні в рамках аналізу захворюваності населення на соціально-небезпечні хвороби розглядається проблема туберкульозу, ВІЛ/СНІДу і хвороб що передаються статевим шляхом.

Захворюваність на туберкульоз населення країни є однією з актуальних медико-соціальних проблем та економічних. Туберкульоз – це соціально-небезпечна інфекційна хвороба, що перебігає з періодичними загостреннями, рецидивами і ремісіями, уражує переважно найбідніші верстви населення та осіб, які втратили соціальні зв'язки, і потребує тривалого комплексного лікування та реабілітації хворих.

Туберкульоз (від латинського tuberculum – горбик) -інфекційне захворювання, що викликає запальний процес, який супроводжується утворенням дрібних горбиків переважно в легенях та лімфатичних вузлах. Хвороба має схильність до хронічного перебігу.

Відповідно до критеріїв ВООЗ та динаміки захворюваності на туберкульоз Україна з 1995 року увійшла в число країн, охоплених епідемією туберкульозу.

У квітні 1999 року Постановою Кабінету Міністрів затверджені Комплексні заходи боротьби з туберкульозом в Україні. Проте, незважаючи на всі зусилля лікарів, кількість хворих неухильно зростає.

Основні причини, що зумовлюють швидке поширення туберкульозу в Україні:

1. патогенні бактерії змінюються під впливом зовнішніх факторів, зокрема підвищується стійкість бактерій, що викликають туберкульоз, до дії лікарських препаратів;

2. не діє система контролю за розповсюдженням цієї хвороби, не існує статистичного контролю за хворими на туберкульоз з урахуванням результатів лікування, як це прийнято в усьому світі;

3. значно погіршились побутові умови життя, відбулося зниження життєвого рівня населення, погіршилося харчування, виникла необхідність вимушених міграцій.

Нинішню епідемію туберкульозу називають триєдиною. В ній умовно виділяють три взаємопов'язаних епідемії, а саме:

Перша – це традиційна епідемія, що стосується так званого типового туберкульозу, який був поширений ще у повоєнні роки. Він добре піддається лікуванню. Серед усіх хворих на туберкульоз питома вага цієї' епідемії має тенденцію до зменшення;

Друга – це епідемія, зумовлена хіміорезистентним туберкульозом, поширюється швидкими темпами і створює велику небезпеку. Ефективність лікування низька, смертність висока, кількість таких хворих налічується до 40% від загальної кількості й продовжує збільшуватись;

Третя – це епідемія туберкульозу і СНІДу, а також туберкульозу у ВІЛ- інфікованих. Таких хворих 20-30% і їх кількість має тенденцію до зростання.

Шляхи зараження на туберкульозом. Туберкульоз – це інфекційне захворювання, яке спричиняється мікобактеріями туберкульозу. Вони не рухомі, не мають капсул, стійкі (при температурі 100°С зберігають життєздатність до п'яти хвилин). У сухій мокроті живуть до 10 місяців. Мікробактерії туберкульозу зберігаються в навколишньому середовищі в різних місцях від 3-4 до 8-12 місяців. Не переносять препаратів, які містять хлор, але ультрафіолетові промені знищують їх через декілька годин.

Шляхи передачі збудника:

– повітряно-краплинний (90-95%)

– повітряно-пиловий;

– контактно-побутовий;

– аліментарний (харчовий);

– транс плацентарний (1-3%).

Основне джерело інфекції: хворі люди, домашні тварини (корови).

Більшість людей, заражених збудником туберкульозу, залишаються здоровими внаслідок імунітету – вродженого або набутого після вакцинації БЦЖ.

Чинники, що визначають індивідуальний ризик зараження.

1. Концентрація мікробактерій у зараженому повітрі.

2. Тривалість перебування людини у цьому середовищі.

Найбільший ризик інфікування – від осіб, що виділяють бактерії і значно менший – від хворих на поза легеневий туберкульоз.

Ознаки туберкульозу:

– кашель (постійна ознака), який супроводжується виділенням мокроти;

– горлові кровотечі;

– задишка та біль під час дихання;

– підвищення температури тіла може бути незначним (37.1-37.2°С) або сягати 39-40°С;

– загальна слабість;

– підвищена чутливість (особливо вночі);

– втрата апетиту та ваги.

Перебіг хвороби:

– нетиповий (переважно особи похилого віку);

– легка форма (у людини не виникає підозра на можливе захворювання); тяжка форма (смерть настає на протязі декількох місяців). Профілактика захворювань на туберкульоз включає три аспекти:

A) соціальний;

Б) санітарний;

B) специфічний.

Соціальна профілактика – це сукупність державних заходів, спрямованих на поліпшення стану здоров'я населення: удосконалення трудового законодавства, законодавства про охорону здоров'я, поліпшення матеріальних умов життя, підвищення рівня санітарної культури населення.

Санітарна профілактика включає заходи, спрямовані на попередження зараження туберкульозом:

– ізоляція хворих на відкриту форму туберкульозу, їхня госпіталізація і лікування;

– постійне обстеження осіб, які контактують з хворим;

– проведення один раз на рік флюорографічного обстеження населення, особливо осіб, які живуть в гуртожитках, працюють в дитячих закладах, пов'язані з виготовленням та продажем харчових продуктів;

– проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення.

Специфічна профілактика – це щеплення, його проводять всім новонародженим на четвертий день життя у пологовому будинку, ревакцинацію здійснюють у 7; 12 та 17 років, а потім, до 30 років – через кожні сім років.

Д/з.: Відповіді на питання:

1. Яка саме функція нашого організму впливає на боротьбу та протидію інфекційним захворюванням?
2. Що таке «вакцинація», навіщо вона проводиться?
3. Історія вакцинації людства від інфекційних захворювань?
4. Як давно і які саме вчені працювали над проблемою захисту людства від інфекційних захворювань?
5. Які заходи по профілактиці інфекційних захворювань належать до загальнодержавних?

Завдання для робочого зошита 

Питання для самоконтролю

1. 1. Які заходи відносяться до спеціальних профілактичних в боротьбі з інфекційними захворюваннями?______________________________________________________
   2. На які види груп діляться профілактичні заходи:_____________________________
   3. Яка саме профілактика інфекційних захворювань відноситься до первинної______________________________________________________________
   4. До вторинної профілактики відносять заходи:________________________________
   5. Третинна профілактика інфекційних захворювань включає в себе:_______________
   1. Інфекційні хвороби – це__________________________________________________
   2. Як розділяються інфекційні хвороби по методу лікування______________________
   3. Інфектологія – це________________________________________________________
   4. Інфекція – це___________________________________________________________
   5. Інфекційний процес – це_________________________________________________
   Висновок:                                                                                                                                      
   Оцінка за роботу:                                                                                                                         

______________________________________________________________________
01.04.2020  Група № 22
Тема: Кров'яні  інфекції. Інфекції зовнішнього покрову. 

Теоретичний матеріал 

До інфекційних хвороб крові відносять захворювання, що виникають внаслідок потрапляння збудника безпосередньо у кров людини. Зазвичай перенесення інфекції відбувається паразитичними членистоногими (блохами, вошами, кліщами, комарами, москітами). До цієї групи належать давно відомі людству захворювання, такі як чума, висипний тиф, малярія, кліщовий енцефаліт, лейшманіоз). Більшість з них на даний час Україні не загрожують, але в багатьох країнах Південно-Східної Азії деякі з них, наприклад, малярія, забирає сотні й тисячі людських життів.

До кров'яних інфекцій відносять також збудника СНІДу. Інфікування вірусом, що викликає дану хворобу, відбувається лише при безпосередньому потраплянні його в кров від однієї людини до іншої. Розповсюдження зазначеної хвороби вже набуло характеру пандемії, що охопила майже всі країни світу, включаючи Україну. На жаль, засобів лікування СНІДу та методів його медичної профілактики ще не винайдено. Єдиним способом попередження захворювання є захищена поведінка, що знижує ризик інфікування.

Малярія

  Малярія - гостре інфекційне захворювання, що супроводжується періодичними нападами гарячки, прояв яких відповідає циклу розвитку збудника малярії. Захворювання знайоме людству здавна і розповсюджене по всій земній кулі, особливо у країнах із жарким кліматом.

  Збудником цієї хвороби є малярійний плазмодій з класу найпростіших, їх описано чотири види: тропічний, триденний (2 види), чотириденний. Збудник проходить складний цикл розвитку в організмі людини і комара.

  Джерелом малярії є хвора людина, або носій, а переносить збудника самка комара роду Anopheles. Хвороба характеризується сезонністю, пов'язаною з активністю комарів.

  Шлях передачі інфекції трансмісивний - при укусі комара, в організмі якого є плазмодій, або при переливанні зараженої крові.

  Інкубаційний період. При тропічній малярії - 8-10 діб, при триденній - 10-14 діб, при чотириденній - 20-25 діб.

  Клінічні ознаки. В клінічній картині захворювання, викликаного різними видами збудників малярії, є багато спільного, але є й відмінності. Для малярії взагалі характерні приступи гарячки, що виникають вранці: раптовий озноб, який трусить упродовж 1,5 години.

  При триденній малярії приступи повторюються через добу, при чотириденній - через 2 доби.

  Температура тіла під час ознобу швидко піднімається і через 1-1,5 години досягає 41-41,5 °С. Хворі скаржаться на головний біль, нудоту, спрагу, біль у крижах, печінці і селезінці. Під час приступу збільшується печінка та селезінка. Потім температура швидко падає до 35,5 -36 °С, хворий починає пітніти і засинає. Між приступами самопочуття хворого цілком задовільне. Ускладненнями хвороби є розвиток анемії, малярійної або гемоглобінурійної коми, що виникає внаслідок прийому хініну.

  Діагноз малярії ставиться на основі клінічної картини, епідеміологічних та бактеріологічних досліджень, які не тільки можуть встановити діагноз, але й з'ясувати форму захворювання. Сприйнятливість людей до малярії загальна, особливо часто хворіють діти.

  Невідкладна допомога. Потрібно негайно починати системне і комплексне лікування, яке проводиться специфічними протималярійними препаратами з метою припинення нападів малярії, відновлення порушених функцій організму хворого, запобігання рецидивів, а також ліквідації носіїв.

  При ранній діагностиці та своєчасному, правильному лікуванні хвороба виліковується.

  Профілактика і протиепідемічні заходи. Запобігання укусам комарів роду Anopheles. При виїзді за кордон у країни, де велика небезпека зараження малярією, проводять індивідуальну профілактику протималярійними препаратами. Протиепідемічні заходи направлені на знищення місць, де розмножуються комарі роду Anopheles (осушування боліт), використання репелентів.

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД)

  Особлива увага світової спільноти наприкінці XX початку XXI століття приділяється СНІДу - хворобі, що охопила більшість країн і стала реальною загрозою для кожної людини. За прогнозами пандемія, пов'язана з розповсюдженням вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), до 2010 року призведе до зниження середньої тривалості життя на 10-20 років, а 10—20 млн дітей взагалі залишаться без батьків. Незважаючи на зусилля вчених і лікарів, ще не знайдені ефективні медичні засоби, здатні зупинити розвиток пандемії ВІЛ/СНІДу.

  Найбільш сприйнятливою до ВІЛ-інфекції групою є молоді люди віком 25-30 років. Темпи розповсюдження інфекції переважають серед жіночої частини населення, а швидкість розвитку хвороби максимальна у дітей віком до 12 місяців. Зараз СНІД відносять до числа основних причин смерті дітей 1-4 років життя. Високими темпами хвороба прогресує в підлітковому віці на фоні загального зниження резистентності організму в період статевого дозрівання. Аналіз шляхів зараження ВІЛ, патогенез та протікання інфекції у дітей став самостійним напрямом вивчення проблеми в педіатрії.

  Стан здоров'я ВІЛ-інфікованих значно погіршується за наявності у них інших захворювань, особливо туберкульозу («смертоносне партнерство»), алкоголізму, наркоманії тощо.

  Поширеність ВІЛ-інфекції в регіонах України нерівномірна. Найбільш уражені Дніпропетровська, Донецька, Одеська, Миколаївська області, АРК, тобто регіони, розташовані на сході й півдні країни. Важливо відзначити, що саме схід і південь України є лідерами за кількістю споживачів ін'єкційних наркотиків, які перебувають на обліку, а також за захворюваністю на гепатит b - інфекцію, що має аналогічні ВІЛ шляхи передачі.

  ВІЛ/СНІД, враховуючи основні групи ризику зараження, є багатостороньою соціальною проблемою.

Історична довідка про СНІД

  Вперше повідомив про нову хворобу, пов'язану з ураженням імунної системи організму, у 1981 р. американський «Щотижневий вісник захворюваності і смертності».

  На грудень 1982 р. вже було зареєстровано 711 випадків цієї хвороби у 16 країнах світу.

  В лютому 1987 р. до ВООЗ надійшли повідомлення з усіх континентів про 41919 випадків СНІДу в 91 країні.

  Сьогодні, за даними ООН, кількість людей у світі, що живуть зі СНІДом, перевищує 38 млн, з них 1,5 млн дітей. Понад 20 млн вже померло.

  У Росії перший хворий був зареєстрований у 1986 р., а в Україні -у 1987 році.

  У 1989 і 1990 рр. в Україні було виявлено всього два випадки, а в 1991 - шість.

  У 1997 році в Україні вже було зареєстровано понад 16 тисяч ВІЛ- інфікованих, в цьому ж році ВІЛ вперше був виявлений у вагітної жінки.

  За даними Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД на червень 2005 р. діагноз ВІЛ-інфекції встановлений у 81200 українців, з яких 71575 - дорослі й 9665 -діти. Кількість хворих на СНІД становить 10687, у тому числі 360 дітей.

  Кількість померлих від СНІДу в Україні з початку епідемії 6348, у тому числі 165 дітей.

  За статистикою ВООЗ серед країн СНД Україна утримує перше місце з розповсюдження СНІДу. Щомісяця у нас реєструється 800-900 нових випадків інфікування ВІЛ. За припущеннями експертів ООН, кожен сотий дорослий українець може бути носієм ВІЛ. Європейськими лідерами за кількістю хворих є Іспанія, Італія, Франція, Німеччина, Великобританія. У світі перше місце по розповсюдженню ВІЛ належить Центральноафриканським країнам, звідки, як вважає більшість учених, і почалася хвороба. Друге місце за кількістю ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД займають Сполучені Штати Америки. Взагалі поширення цієї хвороби у світі має характер пандемії.

Поняття про СНІД. Збудник СНІДу

  Синдром набутого імунодефіциту - хронічне інфекційне захворювання, яке зумовлює порушення діяльності імунної системи, внаслідок чого організм втрачає здатність до захисту від патогенних та умовно патогенних мікроорганізмів, і характеризується комплексом клінічних проявів.

  У 1983 р. Л. Монтаньє (Франція) і в 1984 р. Р. Галло (США) виділили у хворих на СНІД та їх статевих партнерів вірус, який вибірково вражав лімфоцити людини. Вірус було знайдено в крові та спермі обстежених.

  Збудник СНІДу - ретровірус, який у 1986 р. дістав назву ВІЛ (вірус імунодефіциту людини). Він має складну будову та хімічний склад, чутливий до фізичних і хімічних факторів. У зовнішньому середовищі при 25 °С вірус зберігає здатність до зараження протягом 15 діб, при 37 °С - 11 діб. Нагрівання вірусовмісних рідин при температурі 50 °С протягом 30 хв. знешкоджує ВІЛ, але він легко переносить температуру нижче нуля (до - 70 °С). Часткова інактивація вірусу відбувається під впливом іонізуючого й ультрафіолетового випромінювання. Збудник гине від дії ацетону, ефіру, 20 % етилового спирту та деяких інших дезінфікуючих речовин.

  ВІЛ характеризується високою генетичною варіабельністю: виявлено два основних штами - ВІЛ-1 та ВІЛ-2. Останній менш патогенний і розповсюджений у регіонах Західної Африки. Збудник має багато варіантів структурних білків, що різняться рядом властивостей: одні штами пошкоджують Т-лімфоцити, інші - макрофаги.

  В організмі однієї й тієї ж людини, зараженої вірусом, може бути одночасно декілька штамів вірусу, дуже схожих між собою за генетичною структурою. В міжнародній генетичній базі даних накопичено інформацію про 75000 різних геномів ВІЛ.

  Клінічна картина хвороби, викликаної ВІЛ-1 і ВІЛ-2, подібна.

Джерела інфекції та шляхи передачі ВІЛ

  Єдиним джерелом збудника інфекції для людини є людина, хвора на СНІД, або носій ВІЛ. Інфікування ВІЛ відбувається такими шляхами:

I. Статевий (70-80 %):

а) гомосексуальний - між чоловіками або між жінками;

б) гетеросексуальний - від чоловіка до жінки і від жінки до чоловіка.

II. Через ВІЛ-інфіковану кров (18-28 %):

а) переливання крові та її препаратів;

б) використання спільного шприца наркоманами для паренерального введення наркотиків (внутрішньовенно або внутрішньом'язово);

в) ураження, забрудненими ВІЛ-інфікованою кров'ю інструментами, слизових оболонок або шкіри;

г) трансплантація органів (зареєстровані випадки ВІЛ-інфікування реципієнтів після трансплантації нирок, серця, печінки, підшлункової залози, кісток, шкіри; ризик інфікування становить 1:250000);

д) штучне запліднення (за даними різних авторів ризик інфікування жінок при штучному заплідненні становить 0,75-1,8 %);

ж) надання невідкладної допомоги ВІЛ-інфікованим на догоспітальному етапі при відкритих травмах і різних видах кровотеч та при хірургічному втручанні.

III. Перинатальний або вертикальний (1 %)

  За даними ВООЗ, 25 % інфікованих ВІЛ жінок мають репродуктивний вік, що зумовлює народження ними ВІЛ-інфікованих дітей. Супутні інфекційні хвороби (сифіліс, гонорея, хламідіоз, мікоплазмоз, герпес та ін.) є додатковими чинниками вертикальної трансмісії ВІЛ.

  Існує три періоди, коли ВІЛ-інфікована мати може передати вірус дитині:

- перинатальний (внутрішньо-утробно через плаценту);

- пологовий (під час пологів);

- післяпологовий (після народження дитини через грудне молоко).

  Інфікування дітей ВІЛ може мати місце при переливання ВІЛ-інфікованої крові або ЇЇ компонентів.

  Частота зараження дитини перинатально від ВІЛ-інфікованої матері залежить від багатьох факторів: тривалості хвороби матері, наявності у неї безсимптомної або клінічно маніфестної стадії, рівня вірусного навантаження, стану імунної системи. Повторна вагітність у порівнянні з першою підвищує ризик зараження дитини в 2-3 рази.

  Перинатальний шлях зараження зумовлює тяжкий перебіг хвороби у ВІЛ-інфікованих дітей. Навіть діти, які не отримали вірус під час вагітності, мають знижений імунітет. Серед них 12 % не доживає до 5 років, а серед ВІЛ-інфікованих - 25 %. Інкубаційний період розвитку СНІДу у дітей значно коротший, ніж у дорослих. Приблизно у 15 % дітей ознаки СНІДу реєструються вже в кінці першого року життя, а до чотирьох років - у 50 %.  Більше виражені прояви хвороби, пов'язані з прямим впливом ВІЛ на центральну нервову систему (ураження клітин нейроглії, оболонок мозку), що призводить до суттєвих порушень її функції. Ознаки ВІЛ-енцефалопатії можуть стати першими клінічними проявами СНІДу. На перший план виступає затримка психомоторного розвитку, який не відповідає віковим характеристикам і супроводжується втратою певних поведінкових реакцій. Ураження ЦНС у дітей реєструються у 2 рази частіше, ніж у дорослих.

  Суттєвою особливістю перинатального інфікування є народження дітей з глибоким ураженням імунної системи. У них вірус вражає не лише Т-лімфоцити, а й В-лімфоцити, що знижує процес утворення антитіл. Цим пояснюється виникнення численних бактеріальних інфекцій (отитів, менінгітів, пневмоній, складних гнійних процесів на шкірі, мікобактеріозу та інших). Важкими проявами СНІДу в дітей є гематологічні порушення: анемія, тромбоцитопенія.

  До СНІД-асоційованих захворювань у дітей відносять:

- лімфоцитарну інтерстиціальну пневмонію та гіперплазію пульмональних лімфовузлів;

- цитомегаловірусне ураження різних органів;

- герпетичне ураження шкіри (слизових оболонок), внутрішніх органів у дітей віком більше 1 місяця;

- неспецифічні ознаки (збільшення лімфатичних вузлів, селезінки, печінки, хронічна діарея, інфекції вуха, кандідоз, відставання в розвитку);

- токсоплазмоз головного мозку.

  Наявність цих захворювань у поєднанні з імунодефіцитом дозволяє говорити про розвиток СНІДу в дитини.

  Онкологічні захворювання рідко супроводжують СНІД у дітей.

  Зазначені особливості перебігу хвороби характерні для дітей віком до 5 років.

  Швидке прогресування захворювання і більша вразливість дитячого організму зумовлює високий рівень смертності ВІЛ-інфікованих дітей.

IV. Інші шляхи зараження (1 %)

  Є повідомлення про випадки інфікування ВІЛ у побуті, наприклад, при догляді за хворими на СНІД. Імовірним джерелом передачі інфекції могли бути багаторазові контакти з кров'ю, сечею, калом чи іншими виділеннями хворого при порушенні санітарних вимог і можливим пошкодженням шкіри тієї людини, яка доглядала за хворим. Ризик такого шляху інфікування ВІЛ є незначним.

  Епідеміологічні спостереження не підтверджують припущення про можливість передачі вірусу комахами. Відомо, що ВІЛ не розвивається в організмі комах, а механічна трансмісія комахою вірусу із кров'ю мало ймовірна.

  Групи, сприйнятливі до ВІЛ

  Згідно даних Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом при Інституті епідеміології та інфекційних хвороб Академії медичних наук, майже 70 % інфікованих в Україні отримали ВІЛ під час ін'єкції наркотиків. У той же час, у країнах Західної Європи і США основним є шлях зараження при гетеросексуальному статевому контакті.

  Серед ВІЛ-інфікованих багато гомосексуалістів, повій і наркоманів. Разом з ін'єкційними наркоманами вони складають основні групи ризику щодо інфікування ВІЛ в Україні.

  До уразливих груп слід віднести осіб, котрим була перелита кров донорів, або вводились препарати крові без попереднього контролю на ВІЛ; людей, яким часто переливають кров за терапевтичними показаннями.

  Особливу групу ризику складають підлітки без певних занять, безпритульні та бездоглядні діти. Багато «дітей вулиці» схильні до ризикованої сексуальної поведінки, мають венеричні захворювання, деякі з них є ін'єкційними наркоманами.

  Тобто, в Україні є своєрідна специфіка шляхів зараження ВІЛ-інфекцією. Разом з тим, кількість споживачів ін'єкційних наркотиків із загального числа випадків ВІЛ-інфекції, офіційно зареєстрованих з 1987 по 2005 рр. в Україні, має тенденцію до зниження.

  Сприйнятливість до СНІДу загальна. Хворіють люди всіх вікових груп.

  Клінічна характеристика ВІЛ-інфекції

  Стадія інкубації триває в середньому від трьох до п'яти тижнів до проявів перших клінічних симптомів і являє собою безсимптомне носійство. Після потрапляння вірусу в організм людини, він інтенсивно розмножується в крові. При ВІЛ-інфікуванні може тривалий час зберігатися фаза «сплячого» вірусу: ВІЛ довгий час знаходиться в неактивному стані і тому тривалість періоду без ознак захворювання може тягнутись до 10 років. У стадії інкубації ВІЛ-інфіковані є джерелом зараження і становлять небезпеку для здорових людей.

  Стадія первинних проявів складається з:

1. Фази гострої лихоманки.

2. Фази без клінічних проявів (вторинний прихований період).

3. Фази лімфаденопатії (певні зміни у лімфатичних вузлах).

4. Фази ураження нервової системи.

  Перші симптоми захворювання на ВІЛ/СНІД, що проявляються у 40-50 % інфікованих, наступні: нагадують ангіну - біль, першіння в горлі, збільшення мигдаликів, почервоніння слизової оболонки ротової порожнини. Спостерігаються також виражені ознаки загальної інтоксикації: підвищення температури тіла, головний біль, біль у м'язах та суглобах, пітливість, особливо вночі. На другу-третю добу на руках та тулубі з'являється висипання; на слизовій оболонці рота, статевих органах - болючі виразки. Крім зазначених симптомів може бути біль у животі, нудота, блювання, пронос.   Фаза триває від 5 до 44 діб, яку називають гострою лихоманкою.

  На зміну цій фазі приходить фаза безсимптомного перебігу, або вторинний прихований період, який характеризується відсутністю будь-яких ознак хвороби, може тривати впродовж багатьох років (за даними деяких авторів - до 20 років). Не виключено, що у деяких ВІЛ-інфікованих осіб, перехід безсимптомного періоду у клінічний може і не відбутися. Цьому сприяють індивідуальні генетичні особливості, відсутність комплексу негативних факторів, що пригнічують імунітет, здоровий спосіб життя, Але ці люди також можуть бути джерелом розповсюдження ВІЛ.

  Фаза лімфаденопатії характеризується збільшенням шийних, надключичних, підключичних та пахвових лімфовузлів. Рідше збільшуються ліктьові, завушні лімфозалози. Пальцями можна намацати дрібні, малочутливі до тиску, м'які лімфатичні вузли. З часом вони ущільнюються. Слід звертати увагу на збільшення лімфовузлів у будь-яких ділянках тіла. Воно може відбуватися без додаткових клінічних ознак, а може супроводжуватися підвищенням температури, ознобом, пітливістю.

  Фаза ураження нервової системи свідчить про проникнення ВІЛ у спинномозковий канал та нейроглію. Вона проявляється психогенними та неврологічними розладами: почуттям тривоги, нестійкістю настрою, швидким стомлюванням, нездатністю зосередити увагу, порушенням сну, відчуттям ранкової важкості; дратівливістю, намаганням вступати в конфлікти з оточуючими, спробами суїциду; больовим відчуттям переважно у ногах. Дані симптоми складають стан так званої ВІЛ-деменції, що проявляється у 50 % хворих і може бути як єдиним проявом ВІЛ/СНІДу так і у комбінації з вищеназваними іншими ознаками.

  Стадія вторинних проявів. ВІЛ створює в організмі людини умови імунодефіциту за рахунок знищення Т-кілерів, що відіграють важливу роль у формуванні імунної відповіді. Людина стає беззахисною не стільки від зовнішніх, скільки від внутрішніх інфекцій. При цьому руйнується система постійного контролю з боку ураженої ВІЛ імунної системи організму за мікробною флорою, що знаходиться на зовнішніх покривах, остання активізується, стає агресивною. Внаслідок цього СНІД надалі характеризується розвитком так званих опортуністичних захворювань.

  Оскільки вірус імунодефіциту пошкоджує і так звані Т-кілери, в організмі активізується ріст пухлин, що веде до розвитку злоякісних новоутворень («онко-СНІДу»).

  Для стадії вторинних проявів характерні повторні інфекційні захворювання, інколи збільшення лімфовузлів, втрата маси тіла, субфебрильна температура, прогресуюче порушення інтелекту, загальна слабкість, швидка стомлюваність, зниження працездатності, поганий апетит, пронос, пітливість; відсутність ранкової бадьорості.   Спочатку проявляються опортуністичні захворювання з локалізацією патологічних змін на шкірі та слизових (кандидоз порожнини рота, герпес, ворсиста лейкоплакія язика, себорейний дерматит). Виникають також захворювання легень: пневмоцистна пневмонія, криптоспоридіоз та інші. Ступінь виразності опортуністичних інфекційних хвороб визначається рівнем розвитку імунодефіциту. Подальше прогресування призводить до повної нездатності імунної системи захищати організм. При цьому опортуністичні захворювання набувають більшої сили, характеризуються дуже важким перебігом, доводячи організм хворого навіть до термінальної стадії.

  Термінальна стадія. Коли розвивається повномасштабний СНІД - найбільш тяжкий період захворювання, що закінчується смертю. Характерним для даної стадії є те, що опортуністичні інфекції проявляються в різних комбінаціях. Залежно від переважної локалізації патологічного процесу в організмі, розрізняють такі форми СНІДу: а) легеневу; б) кишкову; в) мозкову; г) розповсюджену (десиміновану), д) не диференційовану, яка має ознаки, подібні до гострої фази захворювання.

  Легенева форма:

1. Пневмоцистна пневмонія - запалення легень, яке спричиняють пневмоцисти, що є у всіх видів домашніх та диких тварин, у людей - носіїв інфекцій.

2. Туберкульоз, що реєструється у ВІЛ-інфікованих із особливою частотою та характеризується швидким і важким перебігом - «смертоносне партнерство».

3. Гістоплазмоз - небезпечна грибкова інфекція, джерелом якої є грунт, забруднений послідом птахів, кажанів. Характеризується утворенням у легенях гнійних осередків інфекції - абсцесів.

4. Важкі бактеріальні пневмонії різного походження — мають перебіг із ускладненнями, несумісними з життям.

  Кишкова форма:

- криптоспоридіоз. Джерелом інфекції є молодняк домашніх та сільськогосподарських тварин. Основні ознаки - біль у верхній частині живота, пронос. Триває місяці, інколи роки, призводить до виснаження організму, розвитку дистрофії;

- ізоспороз - це хвороба людей та тварин, що характеризується затяжним перебігом і наступними основними ознаками: безперервним проносом, судомоподібним болем у ділянці живота, блюванням, дистрофією.

  Мозкова форма:

- багато-осередкова лейкоенцефалопатія - ураження головного мозку вірусом поліоми, що супроводжується запаленням менінгеальних оболонок (менінгіти) і мозкової тканини (енцефаліти). Ознаки, що свідчать про даний патологічний процес: апатія, почуття жаху, тривоги, дратівливість, зниження уваги, розгубленість;

- криптококовий менінгоенцефаліт - ураження ЦНС мікроскопічною грибковою інфекцією, що переносять голуби. Збудник проникає через дихальну систему та ушкоджені ділянки шкіри, слизові оболонки. Основні ознаки: головний біль, переважно в лобній області, запаморочення, дратівливість, порушення гостроти зору і пам'яті, загальмованість аж до втрати свідомості, характерні ураження шкіри;

- токсоплазмоз головного мозку. Серед хворих з мозковою формою СНІДу частка цього захворювання складає 50-70 %. Перебіг характеризується прогресуючими неврологічними симптомами: порушенням чутливості, втратою мовлення; порушенням свідомості, сну і зору, судомами, загальмованістю.

- нейрогерпес - ураження нервової системи вірусом герпесу. Зараження відбувається від людини-носія, або хворої. Спочатку виникають характерні ураження - герпетичні висипи на шкірі, слизових, що характеризуються пекучим болем, довготривалим перебігом. Ураження нервової системи проявляється менінгоенцефалітом (нестерпний головний біль, нестримне блювання, загальмованість, запаморочення, сонливість, паралічі - відсутність чутливості та рухомості у кінцівках, тілі, втрата свідомості).

- цитомегаловірусна інфекція, спричинена вірусом, який при проникненні у клітину збільшує її розміри в 3-4 рази. Схожий на вірус герпесу. Здатний до безсимптомного існування в організмі людини, а в умовах імунодефіциту викликає захворювання. Серед вірусних опортуністичних інфекцій посідає перше місце - проявляється у 20-50 % хворих на СНІД. Ознаки: ураження очей (завіса перед очима, зниження гостроти зору), головний біль, сонливість, загальмованість, стомлюваність, нездатність концентрувати увагу, психічні відхилення, розлади свідомості, біль, порушення чутливості в ногах, руках тощо.

- лімфома головного мозку - онкологічне захворювання («онко-СНІД»). Характеризується важким перебігом із безліччю неврологічних симптомів.

  Десимінована форма проявляється найбільш відомим опортуністичним захворюванням - саркомою Капоті («онко-СНІД»). За симптомами цієї хвороби у восьмидесятих роках в СРСР встановлювали діагноз «СНІД». Зазвичай хвороба починається з появи на шкірі нижніх кінцівок червоно-синюшних або червоно-бурих плям, що поступово збільшуються та досягають розмірів 3-5 сантиметрів. Далі плями стають темно-бурими і одночасно з цим з'являються еластичні, щільні, розміром з горошину, рожеві, червоно-синюшні напівкулясті вузлики, що розміщуються групами або ізольовано. Вузлики потім збільшуються, на них з'являються виразки, ускладнені кровотечею. Пухлини розростаються на набряклих тканинах. Крім описаних змін на шкірі спостерігаються пухлинні утворення на слизовій рота (щоках, язику, губах, гортані), синюшно-червоні, інколи коричневі, розміром лісового горіха. Також характерним для даного захворювання є враження лімфатичних залоз, особливо в паховій ділянці, майже всіх внутрішніх органів: печінки, шлунку, підшлункової залози, нирок, тонкого кишечнику, навіть кісток. Осередки саркоми Калоші можуть бути на будь-якій ділянці шкіри. Не обходить патологічний процес серце, головний мозок.

  Таким чином, ВІЛ-інфіковані люди страждають численними опортуністичними захворюваннями, які називають «ВІЛ-маркерами». Дана група захворювань маскує ВІЛ/СНІД, який не має власного специфічного прояву. Виникнення опортуністичних хвороб є ознакою повномасштабного СНІДу і вказує на початок термінальної стадії хвороби. Більшість людей вмирає протягом одного-трьох років після ЇЇ початку.

  Принципи діагностики ВІЛ-інфекції

  Для діагностики ВІЛ-інфекції використовують спеціальні тест-системи. Діагностика ґрунтується на виявленні в крові антитіл до вірусу. Найбільш ранній термін появи позитивної реакції - другий-третій тиждень з моменту зараження.

  В Україні широко використовуються дані серологічних досліджень. Виявлено, що антитіла до ВІЛ з'являються в 90-95 % інфікованих протягом 3 місяців після зараження, у 5-9 % після 6 місяців і в 0,5-1 % - після 1 року. Найкоротший термін для можливого виявлення антитіл - 2 тижні від моменту зараження. У термінальній фазі СНІДу кількість антитіл може значно знизитись аж до зникнення, тобто, як правило, спостерігається негативна реакція на наявність ВІЛ-антитіл. Отже, імунологічний метод визначення ВІЛ-антитіл доцільно застосовувати на ранніх стадіях розвитку інфекції. На пізніх стадіях СНІДу ці дослідження малоінформативні.

  Значну роль у встановленні діагнозу відіграють епідеміологічні та клінічні показники, а також імунологічний статус хворого, ретельно зібраний анамнез життя і хвороби.

  Зазначимо п'ять основних симптомів, за наявності лише одного з яких необхідно провести обстеження на ВІЛ/СНІД:

1. Спонтанне підвищення температури до 38 °С і більше протягом декількох місяців, поява висипань на другу-третю добу на кінцівках, тулубі, слизових оболонках ротової порожнини та статевих органах - виразок, що супроводжуються болем.

2. Проноси.

3. Різка втрата маси тіла без зміни раціону харчування.

4. Запалення легень, яке не виліковується традиційною антибактеріальною терапією.   Двостороннє збільшення лімфатичних вузлів.

  Принципи лікування

  Незважаючи на значні успіхи у вивченні патогенезу ВІЛ-інфекції, сьогодні не існує методу, що забезпечує повне одужання.

  Основними принципами терапії ВІЛ-інфекції є попередження прогресування хвороби, збереження стану хронічної інфекції, яка протікає в'яло, застосування противірусної терапії і лікування опортуністичних хвороб. Це подовжує тривалість життя ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

  Сучасні підходи до лікування ВІЛ/СНІДу дозволяють лише зменшувати кількість вірусу в крові, але не можуть повністю вивести його з організму. Існують лікарські засоби, що не дають вірусу можливості відтворюватись. Використання комбінації зазначених препаратів отримало назву антиретровірусної терапії.

  Рішення про початок антиретровірусної терапії приймає лікар на основі аналізів ВІЛ-інфікованої людини. Сигналом для початку терапії є високий рівень вірусу в крові і низькі показники імунітету. В цей момент використання антиретровірусної терапії дозволяє суттєво знизити розмноження вірусу в організмі, в результаті чого рівень імунітету відновлюється і організм може деякий час нормально функціонувати.

  Також існує антиретровірусна терапія для майбутніх матерів та їхніх малят. Спеціальні методики дозволяють знизити інфікування новонароджених з 30 % до 5 %.

  На жаль, вартість антиретровірусних препаратів, як і необхідних методів діагностики, робить їх недоступними для більшості ВІЛ-інфікованих в Україні. Крім хворих на СНІД, профілактичне лікування надається вагітним ВІЛ-інфікованим жінкам і немовлятам. «Дитячі» препарати проти СНІДу коштують у кілька разів дорожче, ніж для дорослих. Річний курс лікування найдешевшим препаратом для дорослого пацієнта коштує 200 доларів, а лікування дитини - 1300 доларів. Без застосування ефективних антиретровірусних препаратів тривалість життя ВІЛ-інфікованої людини скорочується.

  Методів специфічної профілактики СНІДу не існує. Науковці всього світу працюють над відкриттям вакцини проти Сніду, але вона не дасть абсолютної гарантії захисту від ВІЛ, тому що він має здатність до високої генетичної мінливості та добре пристосовується.   Зараз розроблено десять субтипів вакцин, які проходять клінічне випробування.

  Неспецифічна профілактика СНІД

  В умовах відсутності спеціальних засобів профілактики і лікування дуже важливе значення мають заходи неспецифічної профілактики СНІДу такі, як:

- санітарно-освітня робота, в процесі якої слід інформувати населення про шляхи і фактори поширення інфекції, основні ознаки хвороби, підвищення грамотності населення щодо небезпеки СНІДу;

- пропаганда здорового способу життя серед різних верств населення;

- інформування населення щодо небезпеки випадкових статевих стосунків, що має базуватися на знаннях про шляхи розповсюдження вірусу;

- наполеглива боротьба з проституцією і наркоманією;

- обов'язкове використання презервативів при випадкових статевих контактах, хоча це не забезпечує цілковитого захисту від вірусної інфекції;

- обстеження осіб групи ризику: наркоманів, повій, гомосексуалістів і бісексуалів, хворих на гемофілію, інші хвороби крові та венеричні захворювання;

- своєчасне виявлення інфікованих осіб серед різних верств населення (донори; вагітні; особи, що готуються до операції, перебувають на стаціонарному лікуванні; медичні працівники; персонал дитячих закладів та інші);

- використання одноразового медичного інструментарію, суворе дотримання умов стерилізації медичних інструментів багаторазового використання;

- обов'язкове тестування всіх донорів крові, плазми, сперми, органів і тканин;

- запобігання вагітності інфікованих жінок і народженню ВІЛ-інфікованих дітей;

- забезпечення в перші 1,5 року життя обов'язкового повного обстеження дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками;

- дотримання правил особистої гігієни, а саме: користування індивідуальними лезами для гоління, зубними щітками, манікюрним приладдям, що можуть бути забруднені кров'ю або іншими виділеннями інфікованих;

- обов'язкова дезінфекція інструментарію в перукарнях і косметичних кабінетах, а також використання одноразових стерильних інструментів;

- правильне статеве виховання дітей і підлітків, пропаганда безпечної статевої поведінки, особливо серед безпритульних дітей, учнів спецшкіл та інтернатів;

- обов'язкове обстеження іноземців, особливо тих, що прибули з країн епідемічних щодо СНІДу, та осіб, що повернулися з тривалих відряджень з-за кордону;

- організація і поширення діяльності «кабінетів довіри» - своєрідних структурних підрозділів закладів охорони здоров'я, які надають консультацію і обстеження на ВІЛ за умов анонімності або конфіденційності;

- неухильне виконання норм законодавства, і особливо Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту та соціальний захист населення», де встановлена юридична відповідальність громадян і організацій за попередження розповсюдження цієї хвороби.

  У разі виникнення невідкладного стану при захворюваннях, отруєннях, травмах та нещасних випадках та наданні першої медичної допомоги при різних видах кровотеч (легеневих, кишково-шлункових, носових, ротових, маткових, травматичних, відкритих пораненнях, переломах), необхідно дотримуватись суворих гігієнічних вимог:

- користуватися латексними або вініловими рукавичками, якщо їх немає, слідкувати за збереженням цілісності шкіри;

- ушкодження шкіри потребують негайної обробки дезінфікуючим розчином з подальшим накладанням пластиру або пов'язки. Можна ретельно помити милом з теплою водою, а якщо вода недоступна - протерти серветкою з антисептичним розчином;

- кров на підлозі та інших місцях повинна бути оброблена хлорним вапном.

Д/з.: Пройти тестування.

Підготувати повідомлення, реферат, презентацію, відеопрезентацію* з теми 

"Кров'яні  інфекції. Інфекції зовнішнього покрову"

_____________________________________________________________________
08.04.2020  Група № 22
Тема: Біологічна дія радіації. Променева хвороба та її синдром. 
засоби та заходи до медичної допомоги. 
Теоретичний матеріал 

У ніч на 26 квітня 1986 року сталася техногенна, екологічно-гуманітарна катастрофа, спричинена двома тепловими вибухами і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, розташованої на території Української РСР. Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Чорнобильська аварія стала подією великого суспільно-політичного значення для СРСР і світу. Попри це, ні 26, ні 27 квітня населення не попередили про небезпеку і не надали жодних рекомендацій про те, як слід поводитися, щоб зменшити вплив радіоактивного випромінювання.

Радіоактивністю називають мимовільне перетворення нестійкого різновиду одного хімічного елемента в нестійкий різновид іншого елемента, яке супроводжується випусканням елементарних частинок або ядер (іонізуючим випромінюванням). Такі перетворення ядер називають радіоактивними перетвореннями, а самі ядра, атоми і елементи радіоактивними.

Види радіаційного випромінювання

Радіоактивні елементи можуть давати три види випромінювання: альфа-, бета- і гамма-випромінювання, які можуть призвести до важких захворювань, генетичних порушень та загибелі людини.^ Іонізуюче випромінювання і виникаюче разом з ним збудження атомів і молекул є пусковим механізмом процесів, що призводять до процесу променевого ураження біологічних структур — клітин, тканин, органів, систем і всього організму.

Як вплине радіація на організм людини, залежить від виду, дози, часу ,

частоти опромінення. Так, важкі опромінення, які призводять до загибелі, можуть виникнути як при одноразовому масивному опроміненні, так і при постійному зіткненні зі слаборадіоактивними предметами у себе вдома (наприклад, з обробленими радіацією дорогоцінними каменями).

Джерелами радіації є різні ядерно-технічні установки (наприклад, ядерні реактори, рентгенівське обладнання) і радіоактивні речовини. їх вплив на організм людини може довгий час ніяк не виявлятися.

Поглинута доза випромінювання визначає вплив різних видів радіоактивного випромінювання на живий організм. Вона вимірюється в радах Для того, щоб зіставити можливий вплив різних випромінювань на організм введено поняття еквівалентної дози випромінювання, одиницею якої є один бер, який є біологічним еквівалентом рентгена (рентген — це одиниця виміру радіаційного випромінювання).

У природних умовах організм людини піддається постійному впливу космічних променів і випромінювання природних радіоактивних елементів, присутніх у воді, ґрунті та тканинах самого організму. Рівні природного випромінювання відповідають 100 мбер на рік, але в окремих районах доходять до 1000 мбер на рік. Введено також поняття про гранично допустимої дози (ПДД) випромінювання на все тіло — вона дорівнює 5 берам у рік.

Більшість побутових дозиметрів вимірюють іонізацію за певний час, у мікрорентгенах на годину. За результатами таких вимірювань ми можемо судити про поглиненої енергії в біологічній тканині У нормі показник у приміщенні не повинен перевищувати 20 мікрорентген на годину.

Біологічна дія іонізуючих випромінювань

Під дією іонізуючого випромінювання в організмі людини утворюються речовини з високою хімічною активністю – вільні атоми або радикали, які руйнують клітини організму. Іонізуюче випромінювання може і безпосередньо впливати на біологічні молекули.

Ураження клітин значною мірою залежить від того, наскільки інтенсивно в них проходять обмінні процеси: чим вище рівень обмінних процесів, тим вище і їх уражуваність радіоактивним випромінюванням. Найбільш вражає клітини органів кровотворення, кишкового епітелію (в ньому багато імунних клітин), статеві клітини, епітелій шкіри, сумки кришталика ока, сполучна тканина, хрящі, кістки, м’язи, нервова тканина. Ураження деяких видів білків клітин, може викликати рак, а також генетичні мутації, що передаються через декілька поколінь.

При загальному зовнішньому опроміненні людини дозою 150 – 400 рад розвивається променева хвороба легкого та середнього ступеня тяжкості, при дозі в 400 – 600 рад – важка променева хвороба, опромінення понад 600 рад є смертельним.

Опромінення може викликати різноманітні захворювання: інфекції (знижується імунітет), порушення обміну речовин, ОНКОЛОГІЧНІ захворювання, безпліддя, катаракту і багато іншого. Особливо гостро радіація впливає на організм, що росте, тому вона дуже небезпечна для дітей і підлітків. Вплив невеликих доз радіації виявити дуже складно, адже дія їх проявляється через десятки років. Навіть незначні дози радіації можуть викликати необоротні генетичні зміни, які будуть передаватися в спадщину, приводячи до народження дітей з різними генетичними захворюваннями (наприклад, із синдромом Дауна), епілепсією, порушенням розумового і фізичного розвитку.

Д/з.: Робота в зошиті.

1.    Організаційні заходи щодо надання першої домедичної допомоги.

2.      Види випромінювань.

3.      Види радіаційного випромінювання. 

Екстрена допомага при ураженнях**
Додаткова інформація

___________________________________________________________________________

15.04.2020  Група № 22
Тема: Основні реанімаційні заходи. Штучний масаж серця, штучне дихання різними методами. 

Теоретичний матеріал 

Ситуації, коли людині можуть знадобитися штучне дихання і масаж серця, трапляються не так рідко, як ми собі уявляємо. Це може бути пригнічення або зупинка серця і дихання при таких нещасних випадках як отруєння, утоплення, потрапляння в дихальні шляхи сторонніх предметів, а також при черепно-мозкових травмах, інсультах і т.д. Серед них і вміння робити штучне дихання потерпілому. Отже, як же готувати травмованого до цієї маніпуляції? Що необхідно враховувати при проведенні штучного дихання?

Надання допомоги потерпілому потрібно здійснювати тільки при повній впевненості у власній компетентності, адже неправильні дії часто призводять до інвалідності та навіть смерті потерпілого.

Як же можна визначити, зупинилося серце? Існує кілька ознак, які можуть нам про це сказати:

• припинення дихання,
• блідість шкірних покривів,
• відсутність пульсу,
• відсутність стуку серця,
• відсутність артеріального тиску.

Це прямі показання для серцево-легеневої реанімації. 

ü  Якщо з моменту припинення серцевої діяльності пройшло не більше 5-6 хвилин, то правильно проведена реанімація може призвести до відновлення функцій організму людини. 

ü  Якщо почати реанімацію через 10 хвилин, то повністю відновити функціонування кори головного мозку буває неможливо.

ü  Після 15-хвилинної зупинки серця іноді вдається відновити діяльність організму, але не мислення, так як кора головного мозку страждає занадто сильно.

ü  А після 20-ти хвилин без серцебиття зазвичай не вдається відновити навіть вегетативні функції.

Але ці цифри сильно залежать від температури навколо тіла потерпілого. В холоді життєздатність мозку зберігається довше. В спеку іноді людину не вдається врятувати навіть через 1-2 хвилини.

Послідовність реанімаційних заходів

Перш ніж починати процедуру штучного дихання або непрямого зовнішнього масажу серця необхідно запам’ятати послідовність правил і покрокову інструкцію їх виконання.

1.      Для початку потрібно перевірити, чи подає людина ознаки життя  без свідомості. Для цього слід прикластися вухом до грудної клітки потерпілого або намацати пульс, якщо є пульсація, значить, серце працює.

2.      Іноді дихання потерпілого настільки слабке, що визначити його на слух неможливо, в цьому випадку можна поспостерігати за його грудною кліткою, якщо вона рухається вниз-вгору, значить, дихання функціонує. Якщо руху не видно, можна прикласти до носа або рота потерпілого дзеркальце, якщо воно запітніє, значить, є дихання.

3.      Важливо – якщо виявиться, що у людини, що знаходиться без свідомості, працює серце і, хоча і слабо, – дихальна функція, значить, штучна вентиляція легенів і зовнішній масаж серця йому не потрібні. Цей пункт необхідно строго дотримуватися для ситуацій, коли потерпілий може перебувати в стані інфаркту або інсульту, адже в цих випадках будь-які зайві рухи можуть призвести до незворотних наслідків і смерті.

Якщо ознаки життя відсутні, приступати до реанімаційних заходів потрібно якомога швидше.

2. Основні способи надання долікарської допомоги потерпілому без свідомості

Найбільш часто застосовуються, ефективні і відносно нескладні дії:

·         процедура штучного дихання «з рота в ніс»;

·         процедура штучного дихання «з рота в рот»;

·         зовнішній масаж серця.

Незважаючи на відносну простоту заходів, здійснювати їх можна, тільки оволодівши спеціальними навичками виконання. Техніка проведення штучної вентиляції легенів, а при необхідності – масажу серця, що проводяться в екстремальних умовах, вимагає від реаніматора фізичної сили, точності рухів і певної сміливості.

Наприклад, непідготовленою тендітній дівчині буде досить складно зробити штучне дихання, а особливо проводити серцеву реанімацію великому чоловікові. Однак оволодіння знаннями, як правильно робити штучне дихання і як робити масаж серця, дозволяє реаніматору будь-якої комплекції здійснити грамотні процедури по порятунку життя потерпілого.

Пошукова робота з роздатковим матеріалом

Порядок підготовки до дій з реанімації

Коли людина знаходиться в несвідомому стані, приводити його до тями слід в певній послідовності, попередньо уточнивши необхідність кожної з процедур.

1.      Спочатку звільніть дихальні шляхи (глотку, носові шляхи, ротову порожнину) від сторонніх предметів, якщо такі є. Іноді ротова порожнина потерпілого може бути наповнена блювотній масою, її необхідно витягти за допомогою марлі, намотаною на долоню реаніматора. Щоб полегшити проведення процедури, тіло потерпілого потрібно повернути набік.

2.      Якщо серцевий ритм вловлюється, але дихання не працює, існує потреба у проведенні тільки штучне дихання з рота в рот або з рота в ніс.

3.      Якщо не діють і серцебиття, і дихальна функція, одним штучним диханням не обійтися, доведеться робити і непрямий масаж серця.

Перелік правил проведення штучного дихання

Прийоми штучного дихання включають 2 методики ШВЛ (штучної вентиляції легенів): це способи нагнітання повітря з рота – в рот і з рота – в ніс. Першою методикою проведення штучного дихання користуються, коли є можливість відкрити ротову порожнину потерпілого, а другий – при неможливості відкрити його рот через спазм.

Особливості методики ШВЛ «з рота в рот»

Серйозною небезпекою для людини, що здійснює штучне дихання методикою «з рота в рот», може з’явитися можливість виділення з грудей потерпілого отруйних речовин (особливо при отруєнні ціанідами), інфікованого повітря та інших токсичних і небезпечних газів. Якщо така йязикурність існує, від процедури ШВЛ варто відязикатися! У цій ситуації доведеться обійтися непрямим масажем серця, адже механічний тиск на грудну клітку також сприяє всмоктуванню і викиду близько 0,5 л повітря. Які дії виконуються при проведенні штучного дихання?

1.      Хворого укладають на тверду горизонтальну поверхню і закидають голову, поклавши під шию валик, скручену подушку або руку. Якщо існує йязикурність перелому шиї (наприклад, при ДТП), голову закидати забороняється.

2.      Відтягують нижню щелепу пацієнта вниз, відкривають ротову порожнину і звільняють її від блювотній маси і слини.

3.      Однією рукою притримують підборіддя пацієнта, а інший щільно затискають його ніс, роблять глибокий вдих ротом і видихають повітря в ротову порожнину потерпілого. При цьому свій рот треба міцно притиснути до рота хворого, щоб повітря проходило в його дихальні шляхи, що не вириваючись назовні (з цією метою і затискають носові ходи).

4.      Проведення штучного дихання роблять зі швидкістю 10-12 вдихів в хвилину.

5.      Для забезпечення безпеки реаніматора ШВЛ виконується через марлю, обов’язковий контроль щільності притиснення.

Обговорення та практичне застосування

Техніка штучного дихання передбачає здійснення не різких вдування повітря. Хворому необхідно забезпечити потужне, але повільне (протягом одного-півтора секунд) надходження повітря для відновлення рухової функції діафрагми і плавного заповнення легенів повітрям.

Основні правила методики «з рота в ніс»

При неможливості розімкнути щелепу потерпілому застосовується методика проведення штучного дихання з рота в ніс. Порядок дій при такому способі також здійснюється в кілька прийомів:

·         спочатку потерпілого укладають горизонтально і, якщо немає протипоказань, закидають голову;

·         потім перевіряють носові шляхи на прохідність і при необхідності прочищають їх;

·         якщо можливо, висувають щелепу;

·         роблять максимально повний вдих, затискають рот хворому і видихають повітря в носові ходи потерпілого.

·         відраховують від першого видиху 4 секунди і роблять наступний вдих-видих.

Обговорення та практичне застосування

Перегляд відеофільму «Штучне дихання різними методами» - учні відповідають на поставлені запитання

Перевірка правильності проведення ШВЛ

При проведенні реанімаційних дій необхідно постійно контролювати правильність їх проведення, інакше всі зусилля будуть марними або ще більше зашкодять потерпілому. Способи контролю правильності ШВЛ однакові для дорослих і дітей:

·         якщо під час вдування повітря в рот або ніс потерпілого спостерігається підняття і опускання його грудної клітини, значить, пасивний вдих працює і процедура ШВЛ проводиться правильно;

·         якщо руху грудей занадто мляві, необхідно перевірити щільність притиснення при видиху;

·         якщо штучне нагнітання повітря призводить до рух не груди, а черевну порожнину, це означає, що повітря потрапляє не в дихальні шляхи, а в стравохід. У цій ситуації необхідно повернути голову потерпілого убік і натискаючи на живіт, дати відригнути повітря.

Перевіряти ефективність ШВЛ потрібно щохвилини, бажано, щоб у реаніматора був помічник, який і стежив би за правильністю дій.

Правила проведення непрямого масажу серця

Процедура непрямого масажу серця вимагає кілька великих зусиль і обережності, ніж ШВЛ.

1.      Хворого слід покласти на тверду поверхню і вивільнити грудну клітку від одягу.

2.      Реаніматор  повинен встати збоку на коліна.

3.      Потрібно максимально розігнути долоню і покласти її підставу на середину грудей потерпілого, приблизно в 2-3 см над кінцем грудини (там, де «зустрічаються» праві і ліві ребра).

4.      Тиск на грудну клітку повинен здійснюватися по центру, тому що саме в цьому місці серце і розташоване. Причому, великі пальці  рук повинні знаходитися у напрямку до живота або до підборіддя потерпілого.

5.      Іншу руку потрібно покласти на нижню – хрест-навхрест. Пальці обох долонь потрібно тримати спрямованими вгору.

6.      Руки реаніматора при натисканні повинні бути распрямлені, і на них потрібно перенести центр ваги всієї ваги реаніматора, щоб поштовхи виходили досить сильними.

7.      Для зручності реаніматора перед початком масажу йому потрібно зробити глибокий вдих, а потім на видиху зробити кілька швидких натиснень схрещеними долонями на грудну клітку хворого. Періодичність поштовхів повинна становити не менше 60 разів на 1 хвилину, при цьому грудна клітка потерпілого повинна опускатися приблизно на 5 см. Літніх постраждалих можна реанімувати з частотою натискань 40-50 поштовхів в хвилину, дітям масаж серця роблять швидше.

8.      Якщо реанімаційні заходи включають і зовнішній масаж серця, і штучну вентиляцію легень, то чергувати їх потрібно в такій послідовності: 2 вдиху – 30 поштовхів – 2 вдиху – 30 поштовхів і так далі.

Надмірна старанність реаніматора іноді призводить до перелому ребер потерпілого. Тому при виконанні масажу серця слід враховувати власні сили і особливості самого потерпілого. Якщо це людина з тонкою кісткою, жінка або дитина, зусилля потрібно стримати.

3.Як довго потрібно реанімувати людини

Якщо ви помітили дихання, але людина поки не приходить до тями, можна припиняти реанімацію і надати потерпілому стійке положення на боці. Це допоможе уникнути западання язика, а також проникнення блювотних мас у дихальні шляхи. Тепер можна спокійно оглянути потерпілого на наявність травм і чекати лікарів, спостерігаючи за станом потерпілого.

Реанімаційні заходи потерпілому потрібно проводити не менше 10 хвилин або рівно стільки, скільки буде потрібно для появи в людині ознак життя, а в ідеалі – до приїзду лікарів. Якщо серцебиття триває, а дихальна функція все ще порушена, ШВЛ потрібно продовжувати досить довго, до півтори години. Повернення людини до життя в більшості випадків залежить від своєчасності і правильності реанімаційних дій, проте є ситуації, коли зробити цього так і не вдається.

Треба пам’ятати, що в момент вдування повітря в легені масаж треба припинити, бо повітря не буде потрапляти в легені потерпілого.

Симптоми настання біологічної смерті

Якщо, незважаючи на всі зусилля з надання першої допомоги залишаються неефективними протягом півгодини, тіло потерпілого починає покриватися трупними плямами, зіниці при натисканні на очні яблука набувають вигляду вертикальних щілин (синдром «котячих зіниць»), а також з’являються ознаки окоченіння, значить, подальші дії безглузді. Зазначені симптоми говорять про настання біологічної смерті пацієнта.

Як би нам не хотілося зробити все від себе залежне для повернення хворої людини до життя, але навіть кваліфікованим лікарям не завжди вдається зупинити неминучий хід часу і подарувати життя приреченому на смерть пацієнта. Таке, на жаль, життя, і з цим залишається тільки змиритися.

 Реанімаційні заходи не проводять при наявності достовірних ознак смерті: трупні плями, задубіння. 

Д/з.: Робота в зошиті.

1.      У хворого раптово припинилось дихання і серцебиття, пульс не прощупується, зіниці розширені, з’явилась блідість шкірних покривів. Як у цьому випадку має діяти медсестра?

2.  Важкохворий раптом втратив свідомість, зникло дихання і серцебиття. Шкірні покриви бліді з ціанотичним відтінком. Зіниці розширені. З моменту припинення дихання і серцебиття пройшло 3 хвилини. 1. Як називається такий стан? 2. Що слід першочергово зробити медичній сестрі?

3. У потерпілого свідомість відсутня, дихання та серцебиття не визначається, м’язи розслаблені, зіниці розширені і не реагують на світло, щелепа відвисла. Тіло холодне. На спині, стегнах, плечах визначаються синюшного кольору плями. Як називається такий стан пацієнта? Чи доцільно робити в цьому випадку реанімаційні заходи?

4. Під час проведення непрямого масажу серця стався перелом ребер. Чи слід продовжувати проведення процедури?

___________________________________________________________________________

22.04.2020  Група № 22
Тема: Опіки їх класифікація . Охолодження.
Тема: Тепловий та сонячний удар. 
Опіки 

Опік – ушкодження шкіри чи слизової оболонки, часто з підлеглими тканинами, внаслідок дії на них високої температури (термічний опік), чи хімічно активних речовин (хімічний опік), чи таких фізико-хімічних чинників, як електричний струм та радіація (електричні та променеві опіки).

Класифікація опіків:

·         термічні — опіки, що виникають внаслідок дії джерел тепла (полум'я, розпечених металів, променевої енергії тощо);

·         хімічні — опіки, що спричинюються дією будь-якої хімічної речовини;

·         радіаційні — виникають при тривалій дії й потраплянні радіоактивних речовин на шкіру і слизові оболонки.

·         променеві — ураження, що виникають внаслідок місцевої дії на шкіру іонізуючого випромінювання;

·         електричні (електроопіки) — опіки, які виникають при проходженні крізь тканини електричного струму;

Ступені опіків:

·         ступінь I (легкий) — почервоніння (гіперемія) і набряк шкіри;

·         ступінь II (середній) — утворення дрібних пухирів з прозорим вмістом (руйнуються дрібні лімфатичні судини - лімфокапіляри);

·         ступінь IIIa (середньо-важкий) — утворення великих пухирів з мутним вмістом (ушкодження шкіри і підшкірної клітковини);

·         ступінь IIIb (важкий) — частина великих пухирів тріскає, утворюючи мокрі виразки або малюнок «потрісканої землі» (глибокий опік);

·         ступінь IV (дуже важкий) — обвуглення, згоряння тіла аж до кісток і ушкодженння кістки (некроз), опікова райдуга, шоковий стан пацієнта.

ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ТЕРМІЧНИХ ОПІКАХ I та II СТУПЕНІВ

1.      Усунути причину опіку.

2.      Ушкоджену  поверхню підкласти під струмінь холодної води та потримати 5-10 хвилин.

3.      Накрити чистою сухою тканиною.

4.      Зверху тканини прикласти холод (мокра тканина).

Недопустимо змащувати ушкоджені ділянки кремами і жирами, присипати борошном або крохмалем; пробивати пухирі та видаляти тканину, що прилипла до шкіри.

ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ТЕРМІЧНИХ ОПІКАХ IІІ та IV СТУПЕНІВ

1.      Накласти на ушкоджену поверхню чисту серветку, плівку або тканину.

2.      Зверху плівки прикласти вологу тканину.

3.      Дати потерпілому таблетку анальгіну (якщо потерпілий при тямі).

4.      При довгому очікуванні швидкої медичної допомоги забезпечити постраждалого великою кількістю теплого пиття.

НЕДОПУСТИМО:

·         Здирати з поверхні шкіри одяг

·         Роздирати пухирі

·         Бинтувати обпечену поверхню

·         Змивати бруд та сажу з поверхні шкіри

·          Обробляти пошкоджену поверхню присипками та рідинами, що вміщують спирт.

ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ХІМІЧНИХ ОПІКАХ

Якщо опік викликаний кислотою (за винятком сірчаної), то можна промити місце опіку струменем холодної води, а потім луговим розчином: миляною водою або розчином харчової соди.

Якщо опік від лугу, то після промивання водою добре прикласти тканину, змочену слабим  оцтом або лимонним соком. Перед відправкою у лікарню опік накрити пов’язкою.

            Якщо на шкіру потрапив фосфор, то він може спалахнути. Пошкоджене місце слід опустити під воду. Паличкою видалити шматки фосфору, накласти пов’язку.

            Коли на шкіру потрапляє негашене вапно, ні в якому випадку не допустити потрапляння туди вологи – відбудеться хімічна реакція. Опік обробити будь-яким маслом.

ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ТЕРМІЧНИХ ОПІКАХ

Усунути причину опіку

Зняти з обпечених частин браслети, часи тощо.

Ушкоджену  поверхню підкласти під струмінь холодної води та потримати 5-10 хвилин.

Накрити чистою сухою тканиною.

Дати потерпілому таблетку анальгіну.

Викликати «швидку допомогу».

ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ХІМІЧНИХ ОПІКАХ

Промити місце опіку струменем холодної води не менше 20 хв.

Викликати «швидку допомогу».

Зняти одяг, який контактував з хімічною речовиною.

Накласти пов’язку.

Здерти з поверхні шкіри одяг

Роздерти пухирі

Обробити пошкоджену поверхню присипками та рідинами, що вміщують спирт.

Д/з.: Підготувати повідомлення, реферат, презентацію, відеопрезентацію * "Опіки"

Тема: Тепловий та сонячний удар. 

Теоретичний матеріал

Опрацювати матеріал за посиланням 

Виконати ТЕСТ

Результати надіслати на електронну пошту.